Методична скарбничка

               «Людина мусить постійно спілкуватися

                                                                     з природою, інакше буде бідніти емоційно,

                                                                     слабіти інтелектуально, деградує морально»

                                                                                                            В.О. Сухомлинський

   Людина – частина природи. Тож потяг до всього живого закладено у ній від народження і найяскравіше проявляється в дитячому віці. Дошкільники радіють і сонячному зайчику, і першій весняній квітці, і комасі, яка прокинулася від зимового сну, і ластівці, яка прилетіла з далеких країв. Їх приваблює таємничий ліс, бентежить терпкий запах лісової конвалії, зачаровує грайливий струмок і тихе плесо річки.

   Природа щедра до нас. Усе, що ми маємо, - від неї. Світ прекрасний, бо він і є сама природа! Мандрівка з дітьми екологічною стежкою,  зустрічі на зупинках, відкриття та дослідження, дають можливість дітям зрозуміти природу, відчути її, відкрити в знайомому об’єкті чи явищі щось особливе, доторкнутися до чогось незвіданого. Таємничий світ природи відкривається дитині в спостереженнях, пошуково-дослідницькій діяльності. Кожна пора року надає нам таку можливість, адже кожна по-своєму особлива, приваблива, чарівна і неповторна, кожний об’єкт по-різному адаптується до сезонних змін. І це все стає предметом наших досліджень.

   Осінь чару й тішить нас барвистим листям. Глянеш навколо – зупинишся!.. І неодмінно замилуєшся художником-осінню… Яких тільки кольорів не побачиш! А яка щедра осінь на подарунки: це і фрукти, і овочі, і гриби. Не може не зацікавити й життя звірів, птахів і комах восени. Більшість птахів стають мандрівниками, відлітають до вирію. Звірі готуються до зими по-своєму, комахи – по-своєму.

   Біла казка зими продовжує казку осені. Земля вкривається сріблястим снігом, мороз заковує у льодяний панцир калюжі, кожний кущик, кожне деревце  прикрашені по-різному: тонким мереживом, ошатним бісером, розкішним намистом, оригінальними «шапками», суцільною ковдрою.

   Птахи й звірі на снігу своїми лапками пишуть справжню книгу слідів. Зумій тільки розібратись в цих знаках на снігу – і ти розгадаєш чимало таємниць з життя тварин.

   А як цікавлять дітей найдивовижніші візерунки  на віконних шибках, які зверху донизу розмалював мороз. А іній, що особливо урочисто причепурює берізки? Хіба не захоплює дітей?!

   Здається, зима хоче засліпити своєю красою і зелену весну, і жовтогаряче літо, і золоту осінь.  Бо краса її виткана з води. Із звичайної води, що перетворилась на чарівні сніжинки, які заграли під сонцем мов коштовні діаманти. І все це ми доносимо до допитливих дітлахів, а вони міркують, досліджують і роблять відкриття.

   А ще зимової пори можемо бути свідками того, як відпочивають лісові рослини, сховані під шаром снігу. І як з першим його таненням їхні зелені гострі листочки тягнуться до сонечка.

   Зеленої казки весни настала пора. З кожним днем сонечко все вище і вище піднімається над землею, посилаючи свої теплі золотисті промінчики. Від тепла сніг починає танути. Ще кілька днів – і загуркочуть веселі струмочки, почне оживати все, що завмерло на зиму: дерева, кущі, трава.

   Повертаються з далеких країв птахи, прокидаються й комахи. Першою можемо з дітьми побачити кропив’янку. Є такі метелики, що не гинуть від холоду, а вправно зимують, занурюючись у будь-які щілини на деревах. Саме така кропив’янка.

   А мурашник? Він теж оживає. Йдемо з дітками спостерігати, як сновигає мурашня. Щоправда мурашки ще не такі швидкі, як улітку. Та за кілька днів вони прокинуться зовсім від сну. На сухій травинці може сидіти і «сонечко», ніяк не відважуючись на перший весняний політ.

   Уже незабаром той час, коли молодим листячком вкриються крони кленів, лип, каштанів, беріз. А ми разом з дітьми спостерігаємо, розглядаємо бруньки на гілках і дивуємось їх швидкій зміні і росту. Та найбільше вражає дітей вербичка: на її гілочках з’являється щось маленьке, сіреньке, пухнастеньке: квіточка  - не квіточка, гілочка – не гілочка, брунечка – не брунечка, але щось живе й дуже-дуже симпатичне. І зветься ніжно: котики.

   А коли пишним цвітом, наче густим молоком, обливаються фруктові дерева, поспішаємо спостерігати за бджілками-трудівницями. Снують вони по квітах, перелітають з однієї на другу, щоб швидше зібрати пилок для меду – такого корисного і поживного для дорослих і дітей! Тут кружляють і джмелі, і мушки, і метелики.

   Не забуваємо і про свої грядки. Висіваємо, висаджуємо все, що згодом дасть свої плоди.

 Перший дощ, теплий весняний вітер кличуть нас на зустріч. І ми поспішаємо, досліджуємо, відкриваємо… і бавимося.

   Літо… Воно вже не казку розповідає, а грає свою чарівну мелодію. Бо хіба не мелодія – гудіння бджіл над липою, гойдання вітром високих зелених трав, цвітіння соняшників, озвучене бджолами, мелодійний шепіт листочків. Мелодія літа – це і різнобарвна веселка, і бризки води, і палахкотіння мальв на клумбі. І все це діти можуть почути, відчути, сприйняти і відтворити.

   Процес пізнання дітьми природи та її законів нелегкий. Він здійснюється поступово шляхом спостережень та відкриттів. Немаловажна роль у цьому належить і батькам, і вихователям. І це від них залежить, чи зрозуміють діти, що природа дарує нам свої скарби, а ми повинні дарувати їм свою доброту – посадити калину, посіяти чорнобривці, обкопати дерева, повісити шпаківні та годівниці, не рвати первоцвітів, не руйнувати мурашників.

   Можливо, колись людство оголосить усю Землю недоторканим заповідником. Але берегти природу треба уже зараз, піклуватися про неї щодня, щомиті і дорослим, і малим. І не лише берегти, а й учитись у природи всього кращого.